Чорнобиль-29: Як зникає Зона відчуження (ФОТОФАКТ)

Територія, яка могла б стати перлиною "сталкерського" туризму в Україні, шаленими темпами втрачає свої артефакти. Досить скоро те, що не знищила людина, поглине природа

Чорнобиль-29: Як зникає Зона відчуження…

фото: Олекса Шкатов

Наступного року світ, і Україна в першу чергу, відзначатиме досить сумний, але значущий ювілей - 30-річчя аварії на Чорнобильській АЕС. За ці роки трагедія обросла усталеними міфами, чимало з яких багатьма сприймаються як істина. Наприклад, про секретний експеримент, невдало проведений персоналом станції. Втім, експеримент і правда був - треба було визначити, на скільки часу вистачає інерції турбін в разі втрати зовнішнього живлення (і, відповідно, чи вистачить цього "запасу витривалості" до включення аварійного живлення). Втім, нічого надзвичайного в тих випробовуваннях не було, і проводилися вони не вперше. А вплив людського фактору, як згодом погодилися експерти, не мав вирішального значення. Головною ж причиною трагедії стали конструктивні недоліки та особливості реактора РБМК-1000, про які персонал, на відміну від конструкторів, навіть не був поінформований.

Нинішня 30-кілометрова Зона відчуження, - поняття дещо умовне в плані кордонів. Воно виникло ще в перші дні ліквідації наслідків аварії: тоді ще ніхто не знав, які території реально постраждали, тому небезпечні зони радіусом в 10 і 30 кілометрів, були визначені у найпростіший спосіб - за допомогою циркуля. Насправді ж у Зони досить складна конфігурація. Загалом це 200 тисяч кв. км. територій на українських і білоруських землях, десятки виселених сіл (частина з яких захоронена) та два відомих всьому світу міста - Чорнобиль та Прип'ять.

Напис "Хай буде атом робітником, а не солдатом" повернули на дах сталкери. Кажуть, свого часу робітники станцій прибрали літеру "а" в першому слові, аби напис був точнішим

Перше, котре і "позичило" ім'я станції, - древнє, відоме ще з 12 століття і з досить цікавою історією. Хто зараз згадає, що Чорнобиль був одним з головних центрів хасидизму, допоки на початку 20 століття за єврейську громаду не взялися російські чорносотенці? Друге - повний антипод першому: юний атомоград, збудований біля ЧАЕС і покликаний стати справжнім містом-садом.

Сьогодні, блукаючи поміж покинутих багатоповерхівок та слухаючи потріскування лічильника Гейгера, лишається тільки здогадуватися, яким було життя в Прип'яті перед аварією. Середній вік мешканців - 26 років (в місті була величезна кількість дітей - дитсадочки та школи були переповнені, класи доходили до 40 учнів), постачання "за першим розрядом", розвинута інфраструктура - басейн, будинок культури з кінотеатром, один з перших в СРСР супермаркетів-універсамів, в якому можна було замовити і швидко отримати все, що треба радянській людині.

Прип'ятьський універсам не мав проблем з постачанням

Житло, яке видавалося протягом року, а в разі народження дитини і швидче. Багатодітним родинам в Прип'яті полагалися дворівневі квартири - втім, самі мешканці їм не дуже раділи, оскільки в таких апартаментах було досить сиро та холодно.

Тепер це все лише спогади. Широкі проспекти покрилися дереном і більше схожі на вузенькі сільські вулички - у Прип'яті можна наочно спостерігати, як швидко природа відвойовує у людини простір. Центральний стадіон подібний до молодого гайку. Так і не добудований Річпорт у самому центрі міста - до української столиці на "Метеорі" можна було дістатися за пару годин. І головний символ міста: "Чортове колесо" та атракціони, які мали відкритися 1 травня 1986-го.

Сьогодні в Прип'яті не живе ніхто: робітники станції, що працюють у вахтових спосіб, базуються у розташованому за 20 км Чорнобилі, який не "накрило" радіоактивним слідом (після аварії вітер розносив зараження нерівномірно, в двох напрямках - північному та західному, тому Чорнобилю, який знаходиться південніше, пощастило). Там же мешкають поодинокі самосели, що повернулися до рідних домівок. Кілька корінних мешканців живе по покинутих селах. Наприклад, у Заліссі, котре у 1986-му налічувало 4,5 тис мешканців, нині мешкає лише одна жителька: 78-річна Розалія Іванівна, як колись викладала російську мову та літературу в місцевій школі. Раз на рік робітники станції розчищають в селі одну дорогу, яку бабуся потім самотужки підтримує в належному стані.

Чорнобильська зона багатьом вважається місцем, де час зупинився і нічого не міняється. Але це не так. Навпаки, Зони, як її уявляє, напевне, більшість українців, вже нема. А дуже скоро не стане і того, що є. Причини дві: люди і природа. Покинуті хати розтрощені, і вже важко розібратися, коли від домівок залишилися самі стіни - чи то коли особисті речі прип'ятчан централізовано вивозилися і захоронювалися під шаром глини, чи вже після, коли мародери, як законні, так і заїжджі, пішли добирати скарб по домівках. Частина знакових об'єктів -наприклад, зразок смертельного впливу радіації Рудий ліс, - була знищена і закопана в перші ж роки після аварії. Цікаво, що найбільший в країні витверезник на 400 з гаком нетверезих осіб, розташований у тому ж лісі, залишили...

Ляльки в Зоні всюди. Розкидані "сталкерами" в досить таки моторошних інсталяціях

Зону продовжують розграбовувати стаханівськими темпами, причому на цілком законних засадах. В багатьох місцях можна побачити звалене на купи, порізане на металобрухт обладнання - незабаром його заберуть легальні "металісти". Порізані на метал величезні відстійники і так вже тотально розграбованої техніки, яка використовувалася під час ліквідації: танки, БТРи, вантажівки, авіація.

Також скоро зникне один з найцікавіших об'єктів зони - загоризонтна радіолокаційна станція "Дуга" (об'єкт "Чорнобиль-2"), яка вже продана на металобрухт - а це 17 тисяч тон кольорових металів, не враховуючи всього, що навколо. Сама Прип'ять в багатьох місцях розкопана: порізавши і потрощивши все, що було над землею, "металісти" йдуть вглиб - за трубами та іншими комунікаціями.

Природа також швидко відвойовує своє: міста добре проглядаються згори, але знизу дедалі більше схожі на підлісок. Будинки за 30 років дійшли до аварійного стану і незабаром почнуть валитися. На цьому фоні вкрай дивують покинуті села, в яких чимало простих сільських хат, мазаних і обкладених цеглою або дерев'яних, стійко стоять серед хащів. А якщо в них збереглися вікна і не пошкоджений дах, то, можна сказати, що виглядають вони взагалі напрочуд пристойно.

У Зоні мимоволі замислюєшся над тим, що б було, якби ЧАЕС не вибухнула. Україна, напевне, мала б ще один розвинутий регіон, менше б залежала від сусідських енергоносіїв, а заодно мала б шанс швидко і власними силами відродити ядерну зброю, адже у сумнозвісного РБМК-1000 на виході було не лише тепло, але й плутоній, який після очистки міг використовуватися в ядерних боєголовках.

Напис на дошці інформації: "Школа... А дальше? Знаешь ли ты?"

Інше питання: наскільки ефективно Україна використала те, що лишилося їй після аварії? І висновки тут невтішні. Зона відчуження могла стати туристичною Меккою для любителів закинутої урбаністики та тому подібних стакерів. Адже і іноземці, і українці готові платити за поїздку до Чорнобиля - і, більше того, останні 10-15 років успішно це роблять. Рівні радіації також дозволяють возити в Зону гостей: якщо бути обережним, не копатися в землі (радіоактивні ізотопи поступово йдуть в грунт і нині опустилися на глибину десь в 15-20 см) і не потрапляти в розкидані то тут, то там радіоактивні плями, то загрози для здоров'я вже немає.

Коні Пржевальського, завезені років 20 тому з Асканії Нової, почуваються в Зоні чудово

Але для того Зону треба було хоч трохи окультурити: запобігти розграбуванню Прип'яті або її частини, лишити кілька "фасадних" сіл. На додачу лишилися б перші три енергоблоки, накритий величезною аркою 4-й енергоблок, неподалік - 5-й енергоблок, збудований на 70%... Втім, українці пішли звичним совковим шляхом: розтягнути все, що має хоч якусь цінність, і лишити по собі пустелю. І з цією задачею, слід визнати, пораються на ура.

 

 

Все новости Ужгорода и Закарпатья читайте на Depo.ua
 

Все новости на одном канале в Google News

Следите за новостями в Телеграм

Подписывайтесь на нашу страницу Facebook

deneme