Закарпатське золото-2: У пошуках "клондайку"

Закарпатцям і хочеться натрапити на "золоту" жилу, і колеться, що її можуть відібрати чужаки
Закарпатське золото-2: У пошуках "клондайку"
Закарпатське золото-2: У пошуках "клондайку"

Більшість істориків відносять початок історії закарпатського золота до XVII століття, коли турки, які окупували край разом з Угорщиною, до якої він тоді належав, примусили полонених слов’ян працювати на копальнях Мужіївської гори неподалік Берегова (назва гори походить від села Мужієво, її також називають Велика Берегівська або ж Кукля, – Ред).

Сучасні фахівці-геологи згодом дивувалися професійності своїх турецьких "колег" – ті примушували рити штольні не абиде, а прямо по золотих жилах між каоліновими покладами. До початку промислового видобування руди в горі зберігалися рештки турецьких виробіток, зрідка знаходили навіть тогочасний примітивний рудокопний інвентар (кайла, керамічні підсвічники, металеві лампади тощо). Пізніше ані австро-угорська, ані чеська, ані хортистська угорська влада не цікавилася закарпатським золотом – настільки вдало турки зняли всі золоті "вершки". Окремі джерела стверджують, що за 200 років вони вивезли близько 20 тон дорогоцінного металу.

Закарпатське золото: У пошуках "клондайку"  - фото 1

За радянської влади родовище про всяк випадок вивчала Закарпатська геологорозвідувальна експедиція, було споруджено кілька розвідувальних шахт і штолень. Однак про промислове освоєння тоді не йшлося. Його розгорнули за незалежної України, коли на Мужіївський золоторудник спочатку покладали значні економічні надії, які згодом були поховані через скарги місцевого населення на екологічні наслідки видобутку жовтого металу.

З часів, коли турки шукали золото, на Великій Берегівській горі стали відомі каолінові шахти. Тут і понині можна знайти кілька штолень, серед яких є і закинуті, і з перспективою подальшого промислового видобутку каоліну. З цього мінералу, який дуже цінувався в часи Австро-Угорщини, виробляли розкішний посуд. Краєзнавцю Олександру Богданову, який розповів кореспонденту Depo.Закарпаття історію цих копалин, пощастило побувати на віднедавна поновленому видобутку. Він не виключає, що, можливо, комусь і пощастить знову потрапити на золоту жилу.

Закарпатське золото: У пошуках "клондайку"  - фото 2

Геологи розділяють два періоди, коли на Берегівщині добували золото. В перший це були несистемні видобутки у вузьких щілинах, де люди за примітивними ознаками шукали дорогоцінний метал. Другий період – це прямі, геометричної форми гірничі підземні виробки.

Технологія видобутку відрізняється тільки тим, що колись це була важка фізична праця, у невисоких (метр-півтора) шахтах. У ті часи не було спеціальних насосів для закачування та відкачування повітря, тому зазвичай копали дві паралельні горизонтальні шахти одна над одною. Верхня виходила на золотоносну породу, на нижню же робився колодязь, куди скидався грунт і руда, яку з того грунту і витягували.

У наш час золото вилучають за допомогою буро-вибухових робот, механічного дроблення та сучасних приладів. Саме завдяки сучасним технологіям геологи можуть стверджувати, що на детально вивченому Мужіївському родовищі древні рудокопи не добралися до головного золота. Про це ще у 2010 році розповідав тодішній начальник Закарпатської геологорозвідувальної експедиції Василь Шклянка. З його слів, вони зібрали самородне золото на поверхні, зі змістом в десятки грам на тону, де золотини сягали розміру до 12 мм. Дрібне ж золото не вилучали. Його видобуток і нині вважають нерентабельним. А розробка інших основних покладів впирається в стіну дороговизни з екологічних позицій.

Золото на Закарпатті не лише копали, а й намивали. Подейкують, що в такий спосіб його добували на Перечинщині та Хустщині, але про великі поклади у тих місцях говорити не доводиться. Таке золото шукали у піщано-гравійних відкладах, які з’являються внаслідок багатостолітнього вимивання водою з рудних тіл і частково переносяться тією ж таки водою. Це завжди дрібне золото, крупних самородків практично не знаходили.

Промивали золото з русла річки Тиса на Рахівщині, де знайдено поклади золота більш древнього та вищої проби, ніж на Берегівщині.

Закарпатське золото: У пошуках "клондайку"  - фото 3

Чи не найбільш легендарним місцем, де золото справді "намивали" в кінці ХІХ століття, стала північ Мукачівщини в околицях села Герцівці. Розповідаючи про цю історію, професор Ужгородського національного університету Федір Шандор запевняє, що місцевість з потічками настільки приваблювала золотошукачів, що отримала назву закарпатського "Клондайку", адже саме на ньому свого часу – а саме рівно 120 років тому – американці випробовували долю відрами, лопатами, кірками та звичайними мисочками. Звичайно, фортуна посміхалася далеко не усім: потрібно було попрацювати до півроку-року, щоб знайти щось. Як у лотереї, щастило одиницям, але така удача викликала ажіотаж у тисяч авантюристів.

В той період австро-угорський уряд дивився на явище закарпатської золотої лихоманки крізь пальці, адже були нагальніші проблеми в дуалістичній монархії. Тому спроби бідноти розжитися бодай чимось часто висміювалися навіть у пресі. Попри це, на околицях "Клондайку" утворилася певна інфраструктура: міні-крамниці, супровідний маленький бізнес, літні табори тощо. Люди завжди шукали легший шлях до здобування хліба насущного замість того, щоб працювати. Тому і виникали легенди про скарби опришків, принцес, королів, які вимила річка.

Закарпатське золото: У пошуках "клондайку"  - фото 4

Закарпатський Клондайк помер на початку ХХ століття. У 1910-1930 роки угорські та чеські геологи робили на Мукачівщині безрезультатні спроби знайти золото. Втім, завдяки тим пошукам в краї знайшли чимало покладів інших мінералів та корисних копалин (унгварит, гранат, родоніт, каолін), які стали візитівкою Закарпаття. Так чи інакше, а тогочасні шукачі зробили свій внесок в історію геології краї, з якою, щоправда, не завжди погоджуються історики-науковці.

Там, де є поклади золота, завжди будуть поклади інших копалин, зокрема срібла. Одна з таких штолень, оповита легендами, розташована поблизу урочища Кам’янка, за селом Осій на Іршавщині. За однією з версій у середньовіччі тут добували срібну руду. Вхід у неї обладнаний монахами місцевого монастиря. Від цього і походить друга версія походження легенди, за якою печера – ні що інше як стародавнє поселення монахів. Однак у окремих закарпатських геологів є рукописи георозвідників півстолітньої давними, які свідчать, що поклади срібла у місцевості таки могли бути. Так чи інакше, доля розпорядилася таки відсутністю промислового видобутку срібла на Іршавщині.

Фото: Олександр Богданов

Читайте також: Закарпатське золото: Заборонити не можна видобувати

Більше новин про життя Закарпаття чит