Як вмілі закарпатці зимовими вечорами собі на маєтки заробляють

Перші документальні згадки про село Іза відносяться до 14 століття. Своєю назвою село, за легендою, зобов'язана перший поселенцеві на прізвище Ізая.

Тут торгують переважно виробами з лози. Заснував в цій місцевості народний промисел лозоплетіння ремісник Іван Кашко. Потім він навчив своїх синів, а згодом це стало головним заняттям всіх селян.

Вироби свої селяни збували на місцевому базарі. Уздовж центральної вулиці через кілька хат влаштовані вітрини місцевих виробів. Нині на центральній вулиці села торгують виробами з лози протягом цілого року. Тут можна знайти і кошики, і стільці, і крісла, тарілки, вази, глечики, шкатулки та все, що тільки душа забажає.

Іза вважається одним з найзаможніших сіл, про що свідчать розкішні маєтки. Велику славу селу принесли талановиті та працьовиті селяни.

Місцеві жителі працюють цілий рік. Іза - єдине село в Україні, де на городах поруч з картоплею і морквою садять лозу. Заготівлею сировини займаються з листопада по березень.

У жовтні на свято Покрови все село відправляється зрізати гілки. Восени все село в диму - спалюють зняту з лози шкурку. Помічено, що в ній є алергени, які можуть викликати висипання чи інші реакції. Але готовий виріб цілком безпечний.

Свіжа лоза надто легко ламається. Аби вона стала гнучкою, її кілька годин виварюють у великому казані. Сім’ї варять пруття у власних котлах - завдовжки два і заввишки один метр. Раніше варили за селом, підкладаючи під котли гумові колеса. Приходили додому геть чорні від кіптяви. Тепер здебільшого варять удома, на дровах.

Потім чистять, підсушують і на декілька місяців залишають у коморі, щоб вистоялась.

Як тільки приходить зима, майстри беруться до роботи. Спочатку роблять заготовки дна, а далі поступово плетуть угору. Одна сім'я за зиму може підготувати до півтисячі кошиків.

Кошики з Ізи упізнають за тонким мереживом жовтавих і червоно-бурих (інших - якщо фарбовані) прутиків верби. Увінчують ці вироби схожий на віночок "пояс" і висока ручка-перевесло. 

Уздовж центральної вулиці через кілька хат влаштовані вітрини місцевих виробів.

Найкраща торгівля перед Великодніми святами. Ізянці давно переконали всіх у Закарпатті: нести паску до церкви можна лише в особливій кошарці.