Як у закарпатському Голубиному літають не тільки голуби

У старих архівних документах селоГолубине на закарпатській Свалявщині згадується вже в 1430 році. Про походження назви села є дві версії. Перша: від голубів, яких колись багато водилося в лозняку біля річки Пині і яких певну кількість село повинно було здавати власнику Мукачівського замку як оброк. Друга версія: коли ворог з-за Карпат проривався на територію Угорської держави, прикордонна варта в Карпатах вогнищами, що запалювались на горах, повідомляла правителям Мукачівського замку про небезпеку. На сигнал вогнища з Голубиного випускали з донесенням поштового голуба, який приносив у Мукачівський замок звістку про небезпеку.

За свідченнями же старожилів, назву селу дала легенда. На горі Ясині, що в північно-східній частині села, жив піп. Був у нього син. За неслухняність батько розгнівався на нього і прогнав. Син поселився в долині. З часом люди побачили, що там і земля краща, і тепліше, і почали заселяти цю долину. В долині місцями росли суцільні зарослі, в яких гніздилися голуби. Вони і дали назву селу Голубине. 

Правда, Голубине славиться далеко не голубами. Тут здавна розвинуте кошикоплетіння, вишивка, різьблення по дереву. У селі можна напитися мінельної джерельної воли, скуштувати традиційні страви закарпатців і ті, якими славиться село, - голубці та борщ. Люди в Голубиному надзвичайно привітні та доброзичливі. Віднедавна славу селу завойовує і табун дивовижних, невеликих, але спритних, сміливих та витривалих коней-гуцуликів. 

Перші письмові згадки про цю породу сягають 1603 року. Її вивели схрещуванням гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу - гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней - англо-арабських, а пізніше й кабардинських коней.

Гуцульська - це єдина порода коней, яку розводять на території Закарпаття. Закарпатці завжди цінували їх за розум, витривалість, силу та спокійну вдачу. Жодна інша порода коней "випробування" у Карпатах не витримала. Люди кажуть, якби не гуцульський кінь, то гори б стали пусткою. А могло так і статися, бо за "совєтів" вирішили, що займатися популяцією гуцульської породи коней на так уже і важливо.

Активне відродження гуцуликів розпочалося у 2000-му. До Голубиного шістьох красунчиків завезли за рік. Працівники науково-виробничої асоціації "Племконецентр"  (на сьогодні – одна з найбільших в Україні) зав’язали тісну співпрацю з польським дослідним  господарством Інституту зоотехнії і вже у 2004 році із сусідньої країни завезли п’ять жеребців цієї породи. Трохи більше як за десятиліття приплід у центрі становить більше 100 голів (а ще у 2002-му в області нараховувалось лише 10 гуцуликів). Сьогодні ж племінні коні з Голубиного вже є на Прикарпатті, Донеччині, у Києві та Дніпрі.

Якщо на інших фермах в Україні й за кордоном своїх коней люди тримають в "культурних" умовах, то голубині гуцулики живуть в тих природних гірських умовах з яких вони власне й виникли. Це гірські коні, які рухаються по горах в будь-яку пору року та при абиякій погоді. Гуцульський кінь навіть взимку здобуває собі їжу з-під снігу. І це є для нього нормальним природнім явищем. Він не боїться ні дощу, ні снігу, ні жари й навіть морозів.

Гуцулик легко долає перешкоди (що дуже важливо в горах), досить швидкісний та піддається тренуванню. Вони здатні щодня долати 50-60 кілометрів, при цьому переносячи до 150 кілограмів вантажу. Саме такі коні допомогли збудувати легендарну обсерваторію 1930-их років на горі Піп-Іван.

Раціон коней-гуцуликів є невибагливим — у день одна тварина з’їдає близько 7 кг сіна, 2—4 кг зерна (це може бути овес, ячмінь, висівки). Буряк, яблука та морква — справжні ласощі для них. А ще вони люблять, коли їх пригощають шматочками цукру. Особливими солодкоїжками є молоді коники.

Прогулянка верхи на гуцулику, мабуть, найкраще підходить для мандрівок гірськими дорогами поміж сосен та потічків: коні понесуть туди, куди ноги не дійшли б від перевтоми. Враження від контакту з цими доброзичливими створіннями залишаться найкращими.

Гуцулик не може не сподобатись тим, хто любить тварин. Тим більше, що верхова їзда є дуже корисною для здоров'я. Вона тренує рівновагу, м'язи, покращує загальний тонус тіла. І якщо раніше гуцульську породу коней застосовували лише для господарських робіт, то сьогодні з'явилося чимало нових методів використання гуцулика, через що можна говорити про цю породу, як про одну із найперспективніших у конярстві. Наприклад, коней з Голубиного почали широко застосовувати для гіпотерапії.

Щороку в гірських урочищах біля Голубиного проводиться Свято гуцульського коня, в яке об’єднані науково-практична конференція з конярства, атестація жеребців-плідників гуцульської породи та конкурс гуцуликів. Усе це покликане відроджувати на Закарпатті конярство. 

Фото: Олександр Коробко, Олеся Смирнова, соцмережі