Особливості перехідного віку: Як допомога воїнам дала харківському підлітку Мету

Що не кажіть, а істинність фрази "Схід і Захід – разом" краще перевіряти на практиці. Одна справа, коли "пізнаєш" країну з екранів телевізорів, журналів, буклетів, чиїхось розповідей, і зовсім інша, – коли сам долаєш тисячі кілометрів, аби побачити той, протилежний, край і поспілкуватися з людьми, які живуть з тобою в одній країні, але з іншого боку.

Поїздка до Харківщини залишила багато приємних вражень і спогадів, серед яких особливими є знайомства з людьми.

Чи не найяскравіше – спілкування з Власом, харківським школярем, який у свої 13 найкращим заняттям визначив волонтерство. Серед закарпатських дітей також багато є помічників волонтерів, котрі залюбки допомагають мамам і татам, але Влас вразив якоюсь надто "дорослістю" у цій справі.

Уже тривалий час Влас допомагає у Центрі соціально-психологічної реабілітації учасників АТО, членів їх родин та волонтерів, чим дуже пишається. Про волонтерство хлопець говорити не дуже любить, мовляв, краще один раз зробити, ніж сто разів розповісти.

Волонтерством почала займатись мама Власа. Хлопець зізнається, що він не одразу зрозумів мамине захоплення. "Спочатку мені це не дуже подобалось. Я був проти, якщо чесно. На волонтерство йшло багато часу, і її часто не було вдома. Я казав їй, що зрозумію, коли один день в тиждень, ну два дні вона витрачатиме на це заняття, але ж не кожного дня. Потім я декілька разів пішов з нею і мені сподобалось. Хлопці (військові, – Ред.) дуже добре мене зустріли. Було цікаво слухати їхні розповіді про війну. У Центрі мені дуже подобається", - розповідає Влас.

Поєднувати волонтерську справу із навчанням йому вдається, хоча не приховує, що якби мав право вибору, то обрав би роботу в Центрі. "Волонтерством займаюся у вільний від навчання час. Я навіть у школу можу ходити тут, у сусідньому селі є одна непогана, навіть краща за мою у Харкові. Але, зізнаюся, не дуже люблю ходити до школи. Більше подобається тут працювати".

Влас розповідав про себе неквапливо, не відволікаючись від справи, яка захоплювала його набагато більше: юний волонтер допомагав бійцю розмальовувати стіну в кімнаті камуфляжними кольорами. Хлопець із великим завзяттям виконував завдання, відчувалося, що старається.

Питаю, кому прийшла в голову ідея розмалювати стіну. "Це Толік захотів, а я погодився. Я завжди любив малювати, а от зараз з'явилась можливість використати хобі. Мені це абсолютно не важко, а йому буде дуже приємно", - радіє хлопець.

Влас мріє, аби його хобі в майбутньому стало і основним занняттям у житті. "Після закінчення школи дуже хочу бути дизайнером інтер'єру, щоб створювати щось цікаве та креативне", - зізнається майбутній майстер.

Друзі Власа по-різному ставляться до того, що він весь вільний час проводить у реабілітаційному центрі, а не з ними чи за комп'ютером. "Хтось підтримує мене, навіть проситься на вихідні до нас, а хтось каже, що я геть здурів і краще цей час витратити на щось інше. Але я люблю допомагати військовим. Вони однозначно заслужили, щоб їх знали і пам'ятали, щоб їх підтримували. Вони не повинні відчувати себе чужими і покинутими", - переконаний Влас.

Директор фонду благодійного фонду "Сестри милосердя", а заразом і реабілітаційного центру, який є одним з проектів фонду, Ярина Чаговець розповіла, що Влас – наймолодший з усіх волонтерів, які у них працюють. Її тішить той факт, що дедалі більше молоді хоче долучитись до цієї нелегкої справи.

До слова, благодійна організація "Благодійний фонд "Сестра милосердя" допомагає пораненим, медичним закладам та військовим шпиталям. Окремим напрямком роботи є допомога військовим, що повернулись із зони АТО, а також їхнім сім'ям та дітям. Функціонує реабілітаційний центр цілий рік і звернутись до нього може кожен, хто цього потребує.