Що знає Морське око Карпат про нещасне кохання

Озеро Синевир називають Морським оком або Перлиною Карпат. Якщо подивитися на Синевир згори, то яскрава синя гладь води з острівцем посередині дійсно нагадує велике око. А якщо додати до цієї блакиті безліч вікових буків і смерек, чиї стовбури можна обхопити руками, чисте повітря і сувору красу гір, то стане цілком зрозуміло - ось вона, Перлина Карпат, справжнє природне диво.

Озеро Синевир - найбільше озеро українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря і входить до складу Національного природного парку "Синевир". 

Площа озера дорівнює близько п’яти гектарам, середня глибина становить 8-10 м, а максимальна – аж 22 м. Через те, що Синевир причаївся високо над рівнем моря та є досить глибоким, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те, що холодна, а крижана. Оскільки озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов в риби в ньому заборонені.

Синевир утворився внаслідок потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько десяти тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам'янисті породи утворили природну греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Гіганстька ущелина, що виникла при цьому, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій та кришталево чистій воді озера на сьогоднішній день прекрасно себе почувають такі рідкісні види риб, як форель озерна, райдужна та струмкова.

На дні озера Синевир є отвір, який служить своєрідним природним регулятором рівня води, завдяки якому озеро не виходить з берегів навіть під час найбільших паводків.

Легенди про озеро Синевир – це насамперед милі історії про кохання, які сприяють туристично-весільному бізнесу на берегах озера.

Туристу неодмінно розкажуть зворушливу історію про Синь і Вир. Колись давним-давно ці гори належали одному багатієві, у якого росла дочка - розумниця і справжня красуня з очима, як небесна синь. На біду дочка полюбила бідняка - пастуха Вира. Батько був в люті і звелів убити недостойного обранця. Його піддані підстерегли Вира і скинули на нього зі скелі камінь. Дізнавшись про смерть коханого, Синь прибігла до того місця, обняла камінь і заплакала. За легендою Синь так гірко плакала, що затопила разом з собою всю долину і сама потонула в ній. Так і з'явилося озеро Синевир. Вода в озері - кольору очей Сині, а невеликий острівець в середині - місце, де загинув Вир. Через це острівця озеро в народі ще називають Морське око. Сьогодні біля озера туристів зустрічають фігури Сині і Вира, вирізані з дерева. Місцеві жителі вірять, що любов, що зародилася на берегах цього озера, не закінчиться ніколи.  

Є і ще одна зворушлива історія. Тут, де зараз знаходиться Синевирська Поляна і Свобода, вперше в давнину поселилися утікачі від панського ярма з різних кінців Карпат. Навкруги місцевість оперезували непрохідні ліси, куди пани боялися навідуватися. Горді горяни, які пустили тут корінь, вважали себе свобідними людьми і тому поселення назвали Свободою.

А Синевирська Поляна отримала назву від гарної поляни, де поселився один чоловік з родиною. Згодом нарід розрісся. Люди – втікачі спочатку жили мирно, в злагоді, ділили все порівну, а з часом з’явилися заможні ґазди, на яких працювали бідняки. Численні отари овець випасали в лісах та на полонинах сім вівчарів. Серед вівчарів виділявся вродою Вир, син заможних батьків. А оскільки Вир був наймолодший, то йому часто доручали випасати кіз, яких відокремлювали від овець.

Одного дня, напасши кіз юнак пригнав їх до кошари і тут зустрів красуню. Це була дочка бідної вдовиці Ксеня (Синя, Синь), яка прийшла за жентицею (сироваткою), яку з мамою використовували замість молока. Краса дівчини так вразила Вира, що відразу закохався в неї.

 Молоді люди покохали одне одного. Але з тої любові добра не було. Батьки, довідавшись, що їхній син хоче одружитися з біднячкою, почали його наговорювати проти дівчини. Засмучений юнак вже хотів накласти на себе руки.

 Знесилена, згорьована від злих язиків сирота померла при пологах, як і її немовля.

Вир, не витримавши смерті коханої, заліз на найвищу смереку і з її вершини кинувся на гостре каміння, відразу загинувши.

Батьки Вира жорстоко знущалися над трупом дівчини. Вдова, коли помиряала від горя за дочкою, прокляла це місце.

А слова-прокльони вдовиці на вітер не летять. Тієї ж ночі провалилася земля під насмішкуватими вівчарями і під їхньою худобою. А коли вранці другого дня прийшов ватаг за сиром, то на тому місці вже не було ні колиби, ні овець, ні кошари. Голубе озеро заповнило всю територію.

В давні-давні часи було у цих місцях лише величезне болото - мочар, і жили коло нього богатирі. Жили вільно в лісах, полювали на оленів, вовків, рисей, ведмедів, розводили домашню худобу.

Але уподобала собі той благословенний край нечиста сила. Наслала на їхнє плем'я якусь пошесть, й почали богатирі вимирати. Аж нарешті зостався з-поміж них один-єдиний, на ймення Синевир.

От і минулися бучні виїзди на лови, замовкли мисливські гуки, звуки ріжків. По здобич Синевир ходив тепер сам і тихо, сумно повертався додому.

Єдиною втіхою була для нього донечка Чіла, а найбільшою гордістю - білий бик. Але й з того суджено було йому недовго тішитися.

Одного разу повернувся Синевир із полювання і не застав ні Чіли, ні бика. Слідами могутніх ратиць та ніжок любої доньки дійшов до мочара, що став їх могилою.

Довго Синевир блукав темними лісами, тоскно згадував минулі щасливі дні, а втомившись, сів на камінь і зачаровано задивився на мочар, не зводячи очей із води, що виблискувала на сонці, Потім устав і почав відламувати брили від навколишніх скель і кидати туди, де загинули, як він думав, ті, кого найбільше любив. Доти кидав, доки над мочаром не звелася могила на зріст лежачого бика. Наостанку вирвав з ґрунту величезний камінь, але раптом ударив із-під нього могутній струмінь води, підхопив Синевира і поніс до мочара. За хвилю котловина наповнилася водою, богатир зник, і лише накидана могила зосталася острівцем серед озера, яке тут постало.

Інфраструктура поблизу озера не надто розвинена. Тут не побачите розкішних готелів з басейнами, та цілком пристойний нічліг можна замовити. Є й гуцульська Колиба. Можна скуштувати традиційного банушу, покататись верхи на коні, зробити фото на пам’ять у гуцульському одязі. Неподалік озера можна просто розбити намет.