Де відшукати нелякане туристами Закарпаття

За даними соцдосліджень, кожен третій українець не проти або планує відпочити на Закарпатті. І у це охоче віриться, бо, як вказує офіційна статистика, лише за півроку 2016-го край відвідали півмільйона туристів – вдвічі більше, ніж минулоріч. Тож можна констатувати, що він став найбажанішим для відвідування регіоном у внутрішньому туризмі.

Та якщо новачків на закарпатських стежках дивуватимуть величні замки Ужгорода та Мукачева, містичний Синевир, розкішна природа Рахівщини, унікальні солені озера чи термальні басейни, то туристи досвідчені шукають уже Закарпаття незвідане. І Depo.Мандрівник їм допоможе: ми розповімо про Перечинщину та Великоберезнянщину – місця, ще "нелякані" натовпами туристів, але готові їх приймати. І тут знайдуться приємні несподіванки для найвибагливіших мисливців за незабутніми враженнями.

За пункт відправлення візьмемо столицю краю – Ужгород. Їхати ж будемо в бік, протилежний Мукачеву, Сваляві та Хусту – на північ області. Звісно, найкраще подорожувати на авто – місць, де захочеться зупинитися, на маршруті чимало, тож на власному транспорті зробити це буде простіше, ніж подорожуючи на громадському. Але, зважаючи на невеликі відстані між населеними пунктами, серйозних проблем не виникатиме і в разі подорожі електричкою, велосипедами, автостопом чи навіть пішки (бо ж є і любителі відкривати землю ногами).

Перша зупинка, яку варто зробити після Ужгорода – це село Кам'яниця в 12 кілометрах від обласного центру. Саме в цьому селі, на горі висотою 125 м над вузькою долиною ріки Уж, розташований Невицький замок. Назва села збиває з пантелику, бо поруч є інше село з куди більш підходящим найменням – Невицьке, в часто якому і шукають руїни відомого замку.

У письмових джерелах замок вперше згадується на початку XIV століття, хоча дослідники вважають, що історія замку починається ще на пару століть раніше. Пізніше твердиня стає одним із володінь угорських графів Другетів, які перебудовують стару дерев'яну фортецю на кам'яну. Далі мала б бути довга й захоплива історія, але насправді вона була досить таки короткою, але драматичною: 1644 року замок був частково зруйнований військами трансільванського князя Д'єрдя ІІ Ракоці і з того часу не відбудовувався.

Інтерес до замку повернувся наприкінці ХІХ століття з появою моди на все романтичне та таємниче. З 1923 року руїни фортеці належали туристичному клубові, який взявся відроджувати замок. Ще одна консервація пам'ятки відбулася вже за радянських часів, у 1968-му.

Ще у 1879 році поруч із замком був закладений парк "Сад Вагнера", названий на честь відомого садовода Карла Вагнера. Тоді ж було споруджено і фонтан з природним тиском води. Ще минулого року біля нього можна було посидіти, але нині його знесли. На місці старого оздоровчого комплексу будують новий. Втім, власники запевняють, що фонтан повернуть на місце – відреставрований і ще кращий, ніж раніше. Тож подорожуючим поки що лишається напитися цілющої води із джерела Вагнера – місцеві твердять, що вода та цілюща, знімає болі в суглобах.

У Кам'яниці є кілька готелів та ресторанів, в яких можна і відпочити, і скуштувати смачних закарпатських страв. Рибалкам не завадить захопити вудочку: на березі тихоплинного Ужа завжди можна розділити нехай і не завжди вдалу, але розслаблюючу риболовлю із місцевими фанатами цієї справи.

Наступна зупинка буде у невеличкому місті Перечині, районному центрі за 21 км від Ужгорода.

Тут не оминути єдиний в Україні пам'ятник "загадковому послу" та "прудконогому скороходу" – листоноші із села Тур'ї-Ремета Федору Фекету. Щодня молодий посол, як тоді величали поштарів, долав навпрошки через гори й ліси понад 60 кілометрів, від рідного села до Ужгорода й назад. Федір Фекета так "зрісся" з роботою, що сумлінно пропрацював на ній тридцять довгих років і ще за життя став місцевою легендою.

Цікавим і випробувальним може стати подолання Хресної ходи (Калварії), яка починається біля підніжжя гори Гурка і завершується на її вершині. На вершечку встановлено десятиметровий дубовий хрест – символ віри, взаєморозуміння та взаємоповаги. Саме звідси, з висоти пташиного польоту, вусібіч відкривається розкішна панорама Перечина.

Втім, на сьому цікавинки міста не закінчуються. Адже саме в Перечин треба їхати українським гурманам, аби скуштувати смачно приготовлені жа'бячі стегенця. Хоч і переповідають, що традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку ХІХ століття, жаби тут свої, рідні – закарпатські. І готують їх закарпатські господині. По-закарпатськи.

Після Перечина перед подорожуючим стоятиме вибір, куди поїхати далі. І вибір не з легких, тому краще спланувати одразу обидва маршрути. Бо це саме той випадок, коли один день погоди, може і не зробить, але чудового настрою та незабутніх спогадів додасть по вінця.

Перший маршрут – Ужанською долиною аж до самого Ужоцького перевалу. Відстань до запаморочливого оглядового майданчику на кордоні з Львівською областю від Перечина не така вже й велика – якихось 70 кілометрів. Однак на швидкість проходження маршруту розраховувати не варто: справа не стільки в суцільних крутих поворотах, підйомах та спусках (дорожнє покриття має на диво пристойний вигляд, зважаючи, що закарпатські дороги мають слабкість руйнуватися дуже швидко), скільки у кількості зупинок, які захочеться зробити бодай для фото.

Чого тільки варті унікальні дерев'яні церкви у селах Сіль, Кострино та Ужок. До прикладу, у першому є дерев'яний храм Святого Василія Великого 1703 року побудови. Старожили оповідають, що на місці старої церкви одного разу залишилося тільки згарище, і тоді люди вирішили купити за прислопом-перевалом, у Сянках, церкву. Розібрали її і без даху перевезли у Сіль. На території церкви є і старе кладовище, на якому збереглося зо дванадцять могил. А при дорозі на пішничку, що веде до церкви, стоїть бетонний хрест з Розп'ятям, встановлений ще по Першій світовій війні.

Костринська церква також належить до видатних пам'яток української архітектури. Деякі дослідники припускають існування тут першої смерокової церкви, збудованої у 1451 році. Друга церква була споруджена у 1602-му на місці сучасної. Третя церква була споруджена в урочищі Сигот у 1645 році.

В Ужку дерев'яну церкву св. Михайла було споруджено У 1745 році. Це одна з найоригінальніших будівель народної архітектури бойківського стилю. Наймасивнішою частиною храму є центральний об'єм, вкритий чотирисхилим шатром, мале шатро вкриває завершення вівтаря, а над бабинцем підіймається чотирикутна башта. Піддашня плавно переходить у дах, його широкі площини об'єднують усі три частини храму. Біля церкви - двоярусна дзвіниця. Храм св. Михайла – один з найцікавіших об'єктів Ужанської долини.

Між Сіллю і Кострином можна прогулятися і екологічною стежкою "Об'єкти лінії Арпаду", на якій кожен бажаючий може "проінспектувати" протитанкові надовби та бункери. Газдівні працівники Ужанського національного природного парку потурбувалися про те, щоб гостям було легко долати круті схили, змайструвавши східці в найнебезпечніших місцях.

Неподалік села Забрідь можна спробувати сили у бурхливій воді на "порогах" – каскаді кам'яних утворень, що перегороджують річку Уж. У селі Ужок важко втриматися, щоб не задивитися на рух поїздів віадуками і тунелями, не помилуватися величчю букових пралісів в околицях та не скуштувати води із десятка мінеральних джерел.

Власне, джерела супроводжуватимуть протягом всього маршруту, тому водою можна не запасатись – краще пляшками, які можна буде наповнювати дуже часто. Джерела кидатимуться у вічі своєю "індивідуальністю". Це може бути скульптура ведмедя, який наче захищає унікальну воду, або ж великий глечик чи чайник – їх встановили чимало напередодні Олімпіади-1980. Розповідають, що розмальовували ці витвори мало не найвідоміші закарпатські художники. Візерунки до наших часів, звісно, не збереглись: чайники та глечики перемальовували уже кілька разів. Однак вода з них тече така ж чиста і корисна, як і 36 років тому.

Маршрут другий – із Перечина повернути у напрямку полонини Руна. Вже за 9 кілометрів від районного центру на річках Тур'я і Туричка розташоване село Тур'я-Ремета. В основі назви – "тур"тварина, що водиться в карпатських лісах, і "ремета" – перекази стверджують, що так колись називали ченців, які мали свої таємні підземні ходи через гору Магуру. Ще одна легенда про назву села говорить: Тур і Ремет – так звали двох биків, після бою яких розлилось багато крові. З неї начебто і утворились річки Тур'я і Туриця.

Одна із легенд розповідає, що саме в цих місцях доживав свого віку пустельником угорський король Шоломон (Шаламон), син короля Андраша (Ендре) I та Анастасії Ярославни, доньки київського князя Ярослава Мудрого.

Люди цього села з любов'ю розповідають про його "сьогодні", але світяться від щастя і гордості, коли переповідають про минуле. А ще – кошики грибів та яфин і, звісно, болота із тими самими жабами, яких готують у Перечині, можуть затримати вас у Тур'ї-Реметах на кілька днів.

У Тур'ї-Реметах можна завернути і до вже добре відомого села Лумшори. Вказівник чудово видно на центральній вулиці, тож якихось 17 кілометрів (від Ужгорода – 47), і вже можна викупатися у чанах із сірково-водневою водою та посидіти на березі озера на висоті 839 м над рівнем моря неподалік полонини Руна, яке підлягає декомунізації: за радянських часів покрите ряскою озеро перейменували з Великого Трустя на Комсомольське "на честь" комсомольців, які щороку влаштовували на його березі літнє наметове містечко з "ідеологічним нахилом". Правда, місцеві жителі завжди називали його по-своєму – Велике Трустя.

А ще можна порахувати жителів вражаючого своєю тишею село Ликицари. Як до нього добратися – краще запитати місцевих: село називають вимираючим, маршрутки туди не їздять. Хоча останнім часом люди почали повертатися сюди та й туристи частенько відвідують його. Родзинкою Ликицарів є майже не зіпсована цивілізацією стара церква. І поки у селі живе хоч одна бабуся, що не дасть зарости стежці до храму, Ликицарі будуть жити.

Ну, і як забути про зиму, до якої вже й не так далеченько: любителів лижного катання задовольнять обидва маршрути, бо в обох напрямках є туристичні бази, які порадують не тільки підйомниками та штучним снігом. Depo.Мандрівник розповість детально про кожний.