Чому за пізнанням себе та очищенням помислів варто піднятися на карпатський Явірник

Популярним серед туристів останнім часом стало поняття "бюджетний туризм". Один із таких некоштовних маршрутів можна пройти неподалік Ужгорода - на Великоберезнянщині, де сходяться три державні кордони - України, Словаччини, Польщі.

Одну з найпопулярніших вершин Великоберезнянщини - гору Явірник - туристи обирають не випадково. Ця вершина була популярною ще за часів Чехословаччини. Висота гори 1017 метрів над рівнем моря, та й схили відносно не круті. То ж маршрут повинен бути нескладним, оптимальним для непідготовлених людей: так би мовити, формат на вихідні.

Майже кожен місцевий зможе розповісти про Явірник, показати його хребет і пояснити, як добратися на вершину.

Так кореспондент Depo.Закарпаття познайомився з дядьком Іваном. Він теж рушає на гору Явірник. Іван - коваль. Гори - не лише відпочинок для нього, але й додаткове джерело творчого натхнення. Він знає про цю вершину майже все. Змалку його батько прищепив шану і любов до цієї вершини, то ж він радо погоджується скласти компанію.

З Великого Березного є кілька варіантів підняття на Явірник. Ми обираємо наймальовничіший.

Дорогою зустрічаємо інформаційні стенди Ужанського національного природного парку і маркування маршрутів, які ведуть на вершину, що дещо спрощує орієнтування. Маршрути можуть пересікатися між собою, але заблукати "безнадійно" це не дозволить. Різниця буде лише у складності підйомів.

Місце, де розходяться маршрути з Березного, пересікається з мотокросовою трасою, на якій проводиться чимало тренувань та змагань з цього виду спорту. Як не дивно, але сусідство з гучними сусідами не заважає життю диких тварин.

На цьому місці знаходимо сліди дикого кабана та лисиці. Практично на цьому ж місці стоїть і гірськолижна траса, хоча Іван каже, що снігу тут не було вже багато років.

У горах трапляється чимало мухоморів. Місцеві кажуть, це свідчення того, що поруч має бути багато їстівних грибів. Однак грибники, скоріш за все вже, пройшлися напередодні, і грибарська вдача оминула нас. 

Дорогою до Явірника є кілька місць відпочинку, альтанок. Але серед шанувальників вершини є традиційне місце привалу капличка на роздоріжжі. Тут теж можна обрати варіант подорожі — про них розповідає дороговказівник.

За капличкою добре видно головний орієнтир гори телевізійну вежу.

Іван розповідає, що на вершині знаходить неймовірну ауру для творчості та пізнання самого себе. 

Останні підйоми перед вершиною стають складнішими. Даються в знаки не лише круті схили, але й втома після пройденого. Останній ривок туристи охрестили 20 хвилинами кайфу. За їхнім переконанням, він полягає у найтяжчій ділянці, на якій потрібно максимально віддатися походу, напрягти м’язи і досягнути кінцевої мети — вершини. 

На заході сонця дістаємося туристичного притулку. Окрім нас тут вже є кілька туристів, навіть з Німеччини. Спілкуємося про гори, цікавимося відмінностями Карпатських вершин та європейських. 

Притулок збудував Іван Іванович. В народі він більше відомий як Янко Дерев’яний. Славу отримав за любов до лісу та будівництво з дерева. Він вже майже 40 років віддав Явірнику. За цей час він зміг переконатися, що містичним чином гора випадкових людей не приймає. Пригадує, за "совєтів" через вершину проходило по 30 тисяч  туристів у рік. Але лише одиниці змогли по справжньому закохатися у Явірник. Здалеку, чи з околиць, люди повертаються сюди за його енергетикою. 

Для самого Івана Івановича це особливе місце. Не лише тому, що більшу частину свого життя провів тут, і не лише тому, бо виховав тут дітей і набув сотень друзів. А тому, що вершина несе духовне очищення, чистоту помислів і вчинків. До таких, пригорнулися і ми.

Фото автора