Чому Геракл переселився нижче за течією звивистого Ужа

Ужок – одне з тих сіл, якими Закарпаття починається і якими закінчується. Розташоване під самим Ужоцьким перевалом, воно вражає, приваблює і зачаровує
Походження назв "Ужок" та "Ужоцький перевал" досить очікуване: саме тут бере початок річка Уж, із по-справжньому зміїними викрутасами якої змушені рахуватися залізничний та автомобільні шляхи. Звиваючись між крутими берегами та шліфуючи каміння, вона тече до самого Ужгорода.

У грамоті, датованій 1582 роком, є чіткий напис, що Ужок, згідно зі спадковим правом, належить родині Другетів – власникам Ужгородсько-Невицької замкової домінії.

Село невеличке, тож обійти його не так уже і важко. Depo.Мандрівник радить першу зупинку зробити біля одного з найвідоміших та найцікавіших дерев'яних храмів Закарпаття, вибудованих у бойківському стилі.
Побудований на честь Святого Архістратига Михаїла у 1745 році, храм з того часу служить людям місцем спілкування з Богом. Напис над дверима свідчить, що цю церкву збудували майстри Павло Тонів із с. Бітлі (Львівщина) та Іван Циганин із с. Тихого. На стінах церкви є також написи, які на віки зафіксували імена кураторів, що підважували церкву та проводили ремонтні роботи.
Є дані, що храм не завжди стояв там, де він є зараз – на невисокому пагорбі. Колись будівлю перенесли вниз до дороги, тому що людям похилого віку було тяжко підійматись по схилу.

Будівництво церкви обійшлося без жодного цвяха – що-що, а працювати з деревом бойки вміли завжди. Покрівля храму зроблена зі шинглів – спеціально вирізьблених дерев'яних дощечок довжиною 30 і шириною 10 сантиметрів. Аби дерево не пропускало воду та не гнило, кожні два роки його покривають спеціальною речовиною.
Наймасивнішою частиною храму є центральний об'єм, вкритий чотирисхилим шатром. Мале шатро вкриває завершення вівтаря, а над бабинцем підіймається чотирикутна башта. Піддашня плавно переходить у дах, його широкі площини об'єднують усі три частини храму.

Біля церкви стоїть дерев'яна, квадратна в плані, двоярусна дзвіниця під чотирисхилим шатром. Потреба в окремій дзвіниці виникла тому, що під час Першої світової війни австрійський уряд вилучив дзвони на військові потреби, а нові були настільки важкими, що їх не насмілились встановити в башті над бабинцем. При цьому у храмі досі функціонує дзвін, який старший за споруду на сто років.

На жаль, дерев'яну дзвіницю спотворили листи нержавіючої бляхи, якою споруду "турботливо" захистили від дощу і снігу уже в наші дні.
Всередині храму збереглися ікони та стародруки XVII століття, вівтар – XVII століття. За написом на Тріоді, Євангеліє купив Іван Ковалів з дружиною Анною, а повернуто її до Ужанської церкви 11 червня 1752 р., що засвідчив Григорій Лешко. Євангеліє купили Падзя Сивуличка та Гриць, Михайло і Луцьо, Коптурові сини. Анфологіон купив Стефан Козопас з сином Іваном.

У 2013-ому Михайлівський храм увійшов до переліку об'єктів, що перебувають під захистом ЮНЕСКО.

Збагатившись духовно, можна спокійно перейти до справ мирських, тож йдемо дивитися мінеральні джерела.
На 800 мешканців закарпатського Ужка припадає 13 джерел мінеральної води. На жаль, бальнеологічні можливості Ужка повноцінно не використовуються: мінеральною водою, багатою на магній, залізо та барій, користується виключно місцеве населення і поодинокі туристи, які доїжджають до Ужоцького перевалу. А колись мінеральні, вуглекислі, солоні й сірководні джерела для пиття, купання і лікування в Ужку були настільки популярними, що можна впевнено говорити: тут був справжній курорт, хоча нині про нього залишилися хіба що перекази та кілька пов'язаних із ним топонімів. Водолікувальна установка в Ужку була розташована впритул до однойменного перевалу на висоті у 563 метри, закрита від холодних вітрів вершинами, порослими смерековими лісами.

Було сім джерел "квасної води". З тих семи для пиття використовувалися три джерела, а чотири інших температурою близько 11 градусів за Цельсієм призначалися для купання і були рекомендовані при різних недомаганнях, неврозах, катарах дихальних шляхів та у гінекології.
"Золотий вік" Ужоцького водолікувального курорту припадає на ХІХ століття. Забезпечені модерним на ті часи купельним обладнанням, достатньою кількістю будов, липово-смерековим парком із фонтанами і статуями, ужоцькі "квасні води" вабили до себе не тільки місцевих урядників і духовників, але й представників аристократії великих міст, переважно польських.

Біля мінеральних джерел стояли два санаторних будинки із 30 купальнями, п'ять вілл на 60 ліжок, а також військова лікарня. Навколо курортних установ шумів липовий парк, прикрашений статуями. Мінеральні джерела за старим звичаєм називалися людськими іменами: "Ласло", "Бела", "Марча".
Найбільшу знаменитість отримало джерело "Геракл". Біля джерела навіть стояла скульптура давньогрецького героя, яку відлили в 1842 році на заводі у с. Тур'я-Ремета, що на Перечинщині, (про це село Depo.Мандрівник розповість у наступному матеріалі). Ходять легенди, що ті, хто викупався в цілющих водах джерела "Геракл", знаходили неймовірну силу, якою славився античний герой. Можливо, саме тому в Закарпатті народилася найсильніша людина ХХ століття – легендарний Іван Фірцак. Сьогодні той Геракл прикрашає дворик Ужгородського замку.

Кажуть, що поруч із ним стояла ще одна скульптура – Венери. Мешканці Ужка і навколишніх сіл у своїх переказах по різному іменують статуї згаданих персонажів давньогрецької міфології. І "моцний хлоп" та "файна жона" і "желізний Іван" та "желізна діва" і навіть "смолавий дідо" й "гола баба". "Богині краси" поталанило не так, як Гераклу. За одним з переказів, її розбили під час боїв, що проходили тут у 1914 – 1915 роках.
Так ми перейшли до ще одної сторінки історії Ужка, на якій закінчилась курортна слава села і почалась слава військова. Перша світова цю місцевість не жалувала. І хоча на початку ХХ ст. місця навколо перевалу були більш як на половину вкриті буковими пралісами, тут велися запеклі бої.

Під час Першої світової війни (1914-1918) за карпатські перевали змагалися австро-угорська та російська армії. Не дарма Ужоцький перевал кілька разів фігурує в романі Ярослава Гашека про бравого вояка Швейка. В 1914-1915 роках фронт кілька разів проходив перевалом, знищуючи на своєму шляху все живе. Солдати генерала Брусілова близько шести місяців тримали оборону на Черемсі – 15 сіл неподалік від Ужоцького перевалу стояли в руїнах.
Після одного з боїв жителі села Ужка зібрали тіла загиблих і поховали разом 6 російських та 6 угорських офіцерів, а також 351 солдата з ворогуючих армій у спільній могилі на самому перевалі. Панахиду по їхнім душам відслужили в дерев'яній Михайлівській церкві. Восени 2007 року монумент-піраміду відновили, встановили на ній таблицю українською мовою та поновили зниклий в радянські часи німецькомовний напис, який нагадує про далеко не мирні події. Угорською, німецькою та російською мовою викарбувано: "Воїнам армій Російської та Австро-Угорської імперій, які загинули в боях за Ужоцький перевал в роки Першої світової війни".

Поруч упорядковане військове кладовище, а неподалік встановлено пам'ятник радянським воїнам, які також тут полягли, але вже у Другій світовій.
З Ужоцького перевалу відкриваються чудові краєвиди, у тому числі на Львівську область. Доїхати ж до нього дуже просто – від села весь час серпантинами до головній дорозі. Дорога забере десь зо 5 хвилин . Місцеві ходять пішки.

Між Ужком і перевалом є оглядовий майданчик, з якого відкриваються чудові види. Словами ту красу не передати, її треба побачити. На ньому можна провести і весь день, бо тут все облаштовано для відпочинку – альтанки, місця для вогнища, джерельна вода.
Звідси ж можна спостерігати за рухом поїздів віадуками та тунелями: в районі перевалу прокладено 14 залізничних тунелів, і це — найкрасивіша гірська транспортна магістраль України.

Залізнична інфраструктура біля Ужоцького перевалу побудована за часів Австро-Угорщини (початок ХХ ст.) фахівцями Угорських королівських державних доріг. Пряма відстань між Волосянкою та Ужоцьким перевалом – лише 7,5 кілометрів, проте довжина залізниці складає 19 кілометрів. Це довга серпантинна дорога із значними підйомами, численними тунелями, віадуками, терасами. Під час Першої світової війни гілка залізниці сильно постраждала, оскільки це був стратегічний об'єкт, за який велись бої.
Залишитися в Ужку можна на кілька днів, бо дивитися там є, на що. Продовжити мандрівки околицями можна з букових пралісів. Район сіл Стужиця–Ужок – це територія, де розташовані найстаріші (ще з 1908 року) резервати бука лісового. Саме тут збереглося букове криволісся на площі понад 50 га. І воно також входить до території Ужанського національного природного парку площею близько 40000 га та є частиною міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати", на території якого розроблено понад 20 туристичних маршрутів і екологічних стежок.
Сьогодні колишня слава туристично-курортної зони в Ужку активно відроджується, місцеві пансіонати та оздоровчі комплекси пропонують процедури із застосуванням лікувальних мінеральних вод. Для любителів більш активного і екстремального відпочинку побудована гірськолижна база "Ужок", на якій дуже добре відпочивається і в інші пори року.