Як луганчанка розпочала нове життя у Франківську

Світлана зізнається, що була приємно здивована тим, як живуть люди на Прикарпатті

Сім'я Світлани Тарахкало виїхала з Луганська у червні 2014 року. Жінка тоді чекала на третю дитину, сьомий місяць вагітності. Спершу вони поїхали в Одесу до родичів, планували перечекати там, пише Depo.Закарпаття з посиланням на "Репортер".

У Луганську сім'я мала власну автомайстерню, чоловік Світлани займався бізнесом, а вона вела гурток у Палаці творчості. Та в Одесі на них чекало зовсім інше життя — орендована кімната й жодного шансу на заробіток. І швидко стало зовсім скрутно.

>На Західній Україні луганчани ніколи не були. Коли приїхали до Франківська, то спершу звернулися в центр допомоги переселенцям, розташований у "Просвіті". Потім познайомилися з громадською організацією "Українці Донбасу і Криму" та фондом "Відродження Прикарпаття". Також перший місяць їм допомагали волонтери "Карітасу". А далі винайняли будинок у приміському селі Крихівці та почали помалу звикати до нового життя.

"Коли ми тільки переїхали, то я була здивована, як тут живуть люди. Зовсім інша ментальність, зовсім інше ставлення до життя. Хоча Луганщина — це край шахтарів, які отримували добру зарплату, але там немає таких затишних хатиночок. Очевидно, що в часи СРСР люди тут не жили краще, ніж на сході, однак вони дбають про своє житло і працюють над тим, щоб було краще", — говорить Світлана.

Хоча спершу сім'я Тарахкало сподівалася повернутися в Луганськ, зараз такий варіант вони навіть не розглядають. Переконані, що у Франківську їм вдасться заробити на власне житло, почати свою справу, дати дітям хорошу освіту.

"З самого дитинства наші діти займаються танцями. У 2011 році донька їздила на чемпіонат світу в Англію, виборола друге місце. Зараз залишати її без мрії ми просто не маємо права. Ми з чоловіком — двоє здорових дорослих людей — і можемо влаштувати своє життя. А є люди, яким справді потрібна допомога, — з інвалідністю, пенсіонери. Тому ми не просимо допомоги в чиновників, а сподіваємось на власні сили", - розповідає Світлана.

Зараз жінка займається громадською діяльністю. Каже, має багато ідей, які б хотілося втілити в життя. Крім того, знайшла собі справу до душі — варить повидло. Спершу пригощала лише друзів та рідних, а зараз продає його на ярмарках. Жінка переконана, головне — не опускати рук, і життя скоро налагодиться.

Більше про життя Прикарпаття та Закарпаття читайте на Depo.Закарпаття